На сьогодні в Аргентині, за експертними оцінками, проживають від 350 до 500 тис. етнічних українців.

В еміграційному русі українців до Аргентини можна виокремити чотири періоди: перший – з 1897 року до 1914 року, другий – з 1922 до 1939 року, третій – з 1946 до 1951 року і четвертий з 1993 р. Українці, що прибули до Аргентини наприкінці ХІХ століття та до Першої світової війни, за своїм соціальним складом були в основному селянами, що й обумовило їх подальшу виробничу діяльність. Особливо великий потік емігрантів був у 1924 –1932 рр. з Західної України.

Українці селилися в основному на незаселених лісистих землях двох північних провінцій – Місьйонес та Чако, де вони складали більшість сільського населення. Основним заняттям українців у провінції Чако було вирощування бавовнику, у Місьйонесі – тютюну і чаю. У провінції Мендоса, де українці також поселялись компактною групою, вони займалися виноградарством, садівництвом, городництвом. Багато українських сімей у степових провінціях Аргентини займалися хліборобством. Досить велика група українців почала працювати на промислових підприємствах Буенос-Айреса і його передмість. Емігранти, які приїхали з України після Першої та Другої світових воєн, були здебільшого учасниками національно-визвольного руху в Україні чи особами, які свого часу були вивезені з України до Німеччини на примусові роботи. Багато з представників цієї імміграційної хвилі мали середню або вищу освіту, що значно активізувало суспільне життя української громади і сприяло розвитку емігрантських організацій.

У зв’язку з останньою хвилею української імміграції до Аргентини варто зазначити, що після розпаду СРСР Аргентина почала дивитись на Східну Європу як на джерело дешевої і, насамперед, кваліфікованої робочої сили. Починаючи з 1993 року, в Аргентину почали прибувати українські емігранти нової – «четвертої» хвилі. До січня 2004 року еміграція з України здійснювалась за спеціальним спрощеним порядком еміграції для країн Східної Європи, у відповідності до якого будь-який українець, віком не старше 65 років, за умови подання відповідних документів і проходження співбесід зі співробітниками консульського відділу Посольства Аргентини в Україні, міг отримати візу з правом працевлаштування строком на один рік, яка за наявності офіційного контракту на роботу, продовжувалася кожен рік безкоштовно. Через три роки перебування в Аргентині особа, маючи офіційний контракт на роботу, могла подати клопотання про залишення на постійне місце проживання, а згодом отримати громадянство, що відкривало шлях до легального переїзду до Канади, США і країн Західної Європи.

Згідно з даними Національного управління міграції Аргентини, протягом 1993 – 2003 рр. до Аргентини прибуло близько 25 тис. українців. Переважна більшість новоприбулих українських громадян мала вищу та середню спеціальну освіту. Проте, аналіз наявних статистичних даних показує, що, починаючи з 2002 року, відбулося помітне скорочення потоку українських емігрантів до Аргентини. Натомість кількість громадян України, які щороку залишали територію Аргентини (поверталися на Україну або емігрували до США, Канади або країн Західної Європи), зростала щороку. Це обумовлено, передусім, найбільшою в історії країни фінансово-економічною кризою 2001 року, внаслідок якої багато українських громадян втратили роботу і будь-яку можливість забезпечувати себе фінансово, а також складнощами адаптації українців до місцевих реалій.

Місця компактного проживання етнічних українців на території Аргентини

Основна частина етнічних українців мешкає в столиці та провінції Буенос-Айрес (більше 120 тис. осіб) та провінції Місьйонес (близько 170 тис. осіб). Місцями компактного проживання є також провінції Чако (50 тис. осіб), Кордоба (15 тис. осіб), Мендоса (10 тис. осіб), Формоса (8-10 тис. осіб), Ріо-Негро (3 тис. осіб) та Коррієнтес (3 тис. осіб).

Створена в 1947 р. Українська Центральна Репрезентація (УЦР) в Аргентинській Республіці сьогодні об’єднує понад 30 товариств української діаспори. Основними колективними членами УЦР є Українське культурне товариство «Просвіта» та Українське товариство «Відродження».

Українське культурне товариство «Просвіта» було засновано у 1924 році. Окрім центрального відділення у столиці, «Просвіта» має 9 діючих філій у містах провінції Буенос-Айрес, а також три філії у провінції Чако. «Просвіта» видає газету «Українське слово», при товаристві діє центр відпочинку «Веселка».

Засноване в 1938 році товариство «Відродження» має центральне відділення в м. Буенос-Айрес та три філії в провінції Буенос-Айрес. При товаристві є центр відпочинку «Калина». Друкованим органом товариства є газета «Наш клич», яка останніми роками не виходить через фінансові проблеми.

До УЦР також входять: Аргентинсько-українська асоціація випускників вищих навчальних закладів, Фундація ім. Тараса Шевченка, яка доглядає за спорудженими в Аргентині пам’ятниками Кобзарю, а також Українським цвинтарем у м. Монте-Гранде; скаутські організації «Пласт» та Спілка української молоді; жіночі організації – Союз українок Аргентини, Об’єднання жінок «Просвіта» та Організація українських жінок «Відродження» та інші. Більшість з них забезпечені власними приміщеннями. При організаціях української діаспори діють близько 20 танцювальних та хорових творчих колективів, найбільш популярними серед яких є ансамблі танцю «Просвіта», «Весна», «Київ» (УКТ «Просвіта»), «Журавлі» (УТ «Відродження»), балет «Дунай» та Капелла бандуристів ім. Т. Шевченка. Асоційованим членом УЦР є Аргентинсько-українська торговельно-промислова палата, до складу якої входять дрібні підприємці українського походження.

Українські громадські організації діють і в інших місцях компактного проживання етнічних українців, зокрема, товариства у складі Північного угруповання УЦР у містах Посадас, Обера, Апостолес, Барранкерас та Леандро Алем провінції Місьйонес, містах Ресістенсія, Саенс-Пенья та Коронель-дю-Грати провінції Чако, міста Кордоба провінції Кордоба.