9 березня 2014 року виповнюється 200 років від Дня народження великого поета, генія українського народу.

Тарас Григорович Шевченко зробив неоціненний вклад у духовну скарбницю людства. Його твори сіють зерна світла та добра, палахкотять незгасаючим полум’ям безкомпромісної справедливості, проникливої мудрості. Тарас Шевченко народився кріпаком: йому, як нікому іншому, були близькі та зрозумілі страждання. Усе своє життя поет присвятив служінню ідеї національного та соціального визволення трудящих. Не було такої сторони життя, якої не торкнулося б перо Кобзаря. Разом із тим поет закликав усі народи об’єднатися та разом боротися проти царизму. Він вірив, що на звільненій від експлуататорів землі настане щасливе, прекрасне життя:

«…І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі».

Тарас Шевченко… Без його імені не можна уявити нашої літератури, нашої культури, нашої держави. Його творчість невмируща. Життя Кобзаря можна вважати справжнім подвигом, бо він віддав усі свої сили, щоб врятувати український народ, українську культуру та відкрив перед ними шлях у майбутнє. З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря – то одкровення, які він висловив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців.

Апофеозом народної любові до Тараса Шевченка є слова Івана Франка в «Присвяті»:

«Він був сином мужика і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду...

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».

Тарас Шевченко – це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях народу. Кобзар – це святиня, якою дорожить і гордиться український народ. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Батьківщини, який запалив поет своїми безсмертними творами.