1 березня 2014 в 17.21 за київським часом Рада Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації одноголосно підтримала звернення Президента Російської Федерації В.В. Путіна про введення „обмеженого військового контингенту” збройних сил Росії на територію України.

Це рішення було прийнято в порушення Статуту ООН, Декларації про принципи міжнародного права 1970 року, Гельсінського заключного акту ОБСЄ 1975 року, Договору про дружбу і співробітництво між Російською Федерацією і Україною 1997 року, а також цілої низки інших міжнародних договорів. Водночас демонстративна відмова Російської Федерації від попередніх консультацій з Україною і державами-гарантами її територіальної цілісності (Великобританією, США, Францією та Китаєм) є показовим нехтуванням своїми міжнародно-правовими зобов’язаннями, закріпленими в Будапештському меморандумі 1994 року. Цей правовий нігілізм підтверджується я заявою Президента Російської Федерації В.В.Путіна , зробленою під час прес-конференції 4 березня 2014. Зокрема, В.В. Путін заявив, що в результаті подій останніх кількох місяців на території України виникла нова держава, щодо якої Росія ніяких зобов’язуючих документів не підписувала.

Рішення Ради Федерації ФС РФ про застосування збройних сил на території незалежної суверенної держави, одного із засновників ООН, суперечить нормам міжнародного права, що стосуються ситуацій, коли захист прав і законних інтересів власних громадян, які перебувають за межами території своєї держави, допускають військове втручання держави в їх громадянство. Згідно з Конституцією України та відповідними нормами міжнародного права Автономна Республіка Крим є невідʼємною частиною України і однією з адміністративно-територіальних одиниць держави Україна. Наголошуємо, що жодна належним чином уповноважена національна, іноземна або міжнародна організація не заявляла про порушення на території України (зокрема, в Автономній Республіці Крим) прав людини, що вимагало б втручання якогось міжнародного суб’єкта або міжнародного співтовариства. Таким чином, звернення самозваних керівників однієї з адміністративних одиниць України - Автономної Республіки Крим - до російської влади з закликом надати військову допомогу є протиправним , а будь-які рішення, прийняті на підставі цього звернення, нелегітимні. Це підтверджується, зокрема, встановленням кримінальної відповідальності за публічні заклики до розв'язування війни як за законодавством України (стаття 436 Кримінального кодексу України), так і за законодавством Російської Федерації (стаття 354 Кримінального кодексу РФ).

Ознаки цього ж злочину явно присутні в так званій Заяві громадянина України В.Януковича до Президента Росії В.В. Путіна з проханням використовувати Збройні Сили Російської Федерації для відновлення законності, миру, правопорядку, стабільності та захисту населення України. Зазначена Заява прямо суперечить статті 85 Конституції України, згідно з якою право прийняття рішення про допуск іноземних збройних сил на територію України належить виключно Парламенту України.

Застосовуючи принцип сумлінного тлумачення міжнародних договорів, констатуємо суттєве порушення положень Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 8 серпня 1997 року, зокрема пункту 1 статті 6, де визначено, що військові формування Чорноморського флоту РФ „здійснюють свою діяльність у місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації, поважають суверенітет України, додержуються її законодавство та не допускають втручання у внутрішні справи України”. Порушений також і пункт 2 статті 8, відповідно до якого військові формування Чорноморського флоту РФ „проводять навчання й інші заходи бойової та оперативної підготовки в межах навчальних центрів, полігонів, позиційних районів і районів розосередження, стрільбищ і, крім заборонених зон, у відведених зонах повітряного простору за погодженням з компетентними органами України”. Такого узгодження з компетентними органами України з боку відповідних органів РФ не було. Однак, російські військові (про своє громадянство вони повідомили ЗМІ) залишили місця своєї дислокації в порушення норм Угоди.

Беручи до уваги викладене, дії Російської Федерації є актом агресії, тобто міжнародним злочином. Нагадуємо, що міжнародне право передбачає особливий режим міжнародної відповідальності держави, яка порушує імперативні норми загального міжнародного права, а особи, винні у вчиненні злочину агресії, несуть індивідуальну кримінальну відповідальність за міжнародним правом.

Таким чином, дії Російської Федерації створюють правові підстави для реалізації Україною свого невідʼємного права на індивідуальну та колективну самооборону, яке закріплене в статті 51 Статуту ООН, у тому числі, звернення до інших держав, структурам для відбиття зовнішньої агресії. Беручи до уваги численні порушення Російською Федерацією багатосторонніх і двосторонніх договорів, Україна також має право зупинити виконання будь-яких своїх зобов’язань за двосторонніми договорами з Росією, зокрема щодо тимчасового розміщення Чорноморського Флоту Російської Федерації на території України.

Нехтування Російською Федерацією основними принципами міжнародного права неминуче призведе до серйозних політичних, економічних, військових втрат в умовах сучасного глобального світу, до дестабілізації ситуації не тільки в Східній Європі, але і всередині Росії. Використання Росією як приводу до військової агресії неіснуючих і непідтверджених порушень колективних прав населення певного регіону чи регіонів України в майбутньому з великою ймовірністю стане прецедентом для аналогічного військового втручання у внутрішні справи інших держав з боку багатонаціональної Російської Федерації і може бути використане іншими державами для втручання у внутрішні справи Росії та підтримки сепаратистських рухів в її окремих регіонах.

Політика Російської Федерації по відношенню до України руйнує не тільки двосторонню міжнародно-правову базу. Вона загрожує загальній системі міжнародного права. Міжнародне право є і залишається інструментом мирного вирішення спорів між державами. Будь-яке втручання однієї держави у внутрішні справи іншої є неприпустимим і має бути засуджене міжнародним співтовариством.

Ще раз підкреслюємо, що своїми діями Російська Федерація порушила імперативні норми загального міжнародного права (jus cogens), які приймаються і визнаються міжнародним співтовариством держав у цілому як норми, відхилення від яких неприпустимо (стаття 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року). Норми jus cogens є критеріями для визначення законності інших норм і фундаментом міжнародного правопорядку. Таким чином, заява Президента Російської Федерації В.В.Путіна про невизнання Уряду України суперечать міжнародному праву.
Виходячи з того, що порушення Російською Федерацією норм jus cogens є прямим посяганням на інтереси світового співтовариства в цілому, це створює для держав обов’язок не допустити їх безкарність як obligatio erga omnes (обов’язок перед усіма). При цьому, здійснення злочину агресії несе за собою кримінальну відповідальність певних посадових осіб держави-агресора.