На тлі посилення військової активності підрозділів збройних сил РФ на кордоні з Україною, заяви офіційних представників РФ щодо можливого введення на територію України «миротворчого» контингенту російських військ викликають глибоке занепокоєння.

Постійний представник РФ при ООН Віталій Чуркін вчора заявив, що РФ нібито навіть має міжнародно-правові підстави для введення своїх «миротворців» в Україну та послався на статтю 51 Статуту ООН, яку, за словами російського постпреда, РФ задіяла під час конфлікту на Кавказі у 2008 році.

Водночас, російському дипломату добре відомо, що Стаття 51 Статуту ООН передбачає невід’ємне право країни-члена ООН, проти якої відбувся збройний напад, на індивідуальну чи колективну САМООБОРОНУ. У цій статті також чітко стверджується, що заходи стосовно самооборони жодним чином не повинні зачіпати повноважень і відповідальності Ради Безпеки. А саме Рада Безпеки ООН має виключну компетенцію приймати рішення щодо санкціонування миротворчих операцій. 

Тобто знову маємо справу або з непрофесіоналізмом російського постпреда, або черговою свідомою підміною понять Російською Федерацією.

Верхом цинізму є посилання російською стороною на право самооборони в ситуації, коли сама ж Росія виступає в ролі агресора, окупувавши Автономну Республіку Крим, і сьогодні грубо втручається у внутрішні справи України, дестабілізуючи ситуацію у східних областях України.

Росія де-факто робить виклик системі міжнародного права та міждержавних відносин, називаючи свою збройну агресію проти іншої суверенної держави правом на самооборону.

Міжнародне співтовариство повинно дати найсерйознішу оцінку заявам і діям Росії щодо України та вжити найрішучіших кроків, щоб усіма можливими засобами зупинити загарбницькі апетити Кремля.

Спекулювання гаслом щодо так званого «захисту громадян РФ, прав співвітчизників, росіян та російськомовного населення» за кордоном може слугувати приводом для розв’язування Росією воєн у будь-якому регіоні, де є «російськомовне населення».

Абсурдність дій Росії полягає ще й в тому, що вона своїми руками сьогодні руйнує систему двосторонніх українсько-російських відносин практично в усіх сферах, налаштовує проти себе переважну більшість населення України. Адже останні соціологічні опитування свідчать про те, що багато з тих громадян, які раніше були готові до більш тісної інтеграції на пострадянському просторі, в тому числі з Росією, сьогодні виступають категорично проти цього і готові захищати свою землю від російської агресії. І ця тенденція невпинно зростає.

Переважна більшість тих громадян України, для яких є рідною російська мова спілкування, сьогодні відчуває страх перед непередбачуваною, тоталітарною, підступною Росією, яка принесла в Автономну Республіку Крим, а також у східні і південні області України розгул бандитизму, фашистських проявів, національної нетерпимості, антисемітизму – взагалі нехарактерних явищ для толерантного українського суспільства.

Чим швидше кремлівські «аналітики» припинять вводити в оману самих себе казками про те, що на Сході України російські війська зустрічатимуть хлібом-сіллю, тим швидше вдасться знайти вихід з нинішньої кризи.

Тому, щоб застерегти «гарячі голови» в РФ від дальших необдуманих та безвідповідальних дій, вважаємо за необхідне вкотре наголосити таке:

Перше, антитерористична операція на Сході України не спрямована проти РФ чи російськомовних громадян, а лише має на меті захистити мирне населення від терористичних дій, вбивств, залякувань, нетерпимості та антисемітизму з боку озброєних бандформувань, які чинять беззаконня при потуранні і безпосередній участі російських спецслужб.

Керівництву РФ не слід вішати ярлики, нібито українська влада «розв’язала війну» чи «чинить злочин проти власного народу». Це - відверта чергова брехня, свідома підміна понять і провокація з боку Росії.

Росія не має як юридичного, так і морального права давати такі оцінки діям української влади, дивлячись на те, з якою жорстокістю і непропорційністю відбуваються антитерористичні операції в самій Російській Федерації.

Друге, Україна, у тому числі російськомовні громадяни, не потребують втручання так званих «миротворців» з Російської Федерації.

Відомо, що так зване «миротворче» посередництво Росії у Молдові (Придністров’ї) та Грузії (Південній Осетії, Абхазії) не принесло миру, а, навпаки, спричинило людські жертви, потоки біженців, гуманітарну катастрофу та соціально-економічну кризу.

І третє, якщо російські парламентарії та керівництво РФ дійсно зацікавлені у деескалації обстановки в Україні, єдиними правильними і довгоочікуваними в українському суспільстві кроками мали б стати:

- скасування постанови Ради Федерації №48, якою надається право Президенту РФ використовувати збройні сили на території України;

- припинення так званих «тактичних навчань» і відведення російських військ від кордону з Україною;

- засудження дій озброєних бойовиків, які виступають під прапором РФ, та примушення їх скласти зброю та перейти до мирних політичних засобів відстоювання своїх поглядів.

Це був би значний практичний внесок РФ у виконання Женевських домовленостей, якого весь світ сьогодні очікує від Кремля.