Геніальний вчений-природознавець і мислитель, основоположник генетичної мінералогії, біогеохімії, радіогеології, вчення про наукознавство, біосферу та ноосферу. Організатор і перший президент Української академії наук (1918–1921), Державного радієвого інституту (1922), Лабораторії живої речовини (1927, нині Інституту геохімії і аналітичної хімії ім. В. І. Вернадського РАН), Комісії з вивчення важкої води (1934), Міжнародної комісії з визначення віку пород радіоактивними методами (1937), Метеоритного комітету і Комісії по ізотопах (1938) тощо. Доктор мінералогії і геогнозії (1897), професор (1898), академік Петербурзької академії наук (1909, від 1917 – Російської академії наук), академік Української академії наук (1918), лауреат Сталінської премії 1-го ступеня (1943).

 

Володимир Іванович Вернадський народився 12 березня 1863 року в м. Петербурзі. Прадід його – запорізький козак, воював проти Польщі на боці Богдана Хмельницького. Батько, Іван Васильович, працював професором Київського університету, а пізніше – професором Олександрійського ліцею в Петербурзі. Мати, Ганна Петрівна, походила з відомого українського роду Константиновичів. На формування світогляду В. І. Вернадського значний вплив мали родинні зв’язки з Є. М. Короленком і М. І. Гулаком.

Ґрунтовні знання Володимир Іванович одержав на природничому відділенні фізико-математичного факультету Петербурзького університету, який закінчив у 1885 році. Кращими своїми вчителями й наставниками він називав В. В. Докучаєва, Д. І. Менделєєва та О. П. Карпінського. Володіючи майже всіма романськими, германськими та слов’янськими мовами, Володимир Іванович упродовж багатьох років мав тісні наукові зв’язки з кращими школами Франції, Італії, Німеччини, Чехословаччини, Швейцарії, Греції, Англії.

Початок наукової діяльності В. І. Вернадського пов’язаний з розробкою нових напрямів у кристалографії та мінералогії. Його докторська дисертація називалася «Явления скольжения кристаллического вещества» (1897). Різним аспектам кристалографії та генетичної мінералогії присвячено більшість великих праць ученого, зокрема «Лекции описательной геологии» (1899), «Основы кристаллографии» (1904), «Земные силикаты, алюмосиликаты и их аналоги» (1937), «История минералов земной коры» (1923).

Вчений-мислитель помер 6 січня 1945 року. Його поховали на Новодівочому кладовищі в Москві.

Ім’я геніального вченого присвоєно багатьом академічним інститутам, бібліотекам, кораблям тощо. На пошану вченого названо два мінерали «вернадит» і «вернадскит». Академія наук СРСР у 1945 році встановила грошову премію та золоту медаль ім. В. І. Вернадського. Починаючи з 1973 року, премія імені В. І. Вернадського встановлена також у НАН України. У 1964 році іменем ученого названо гірський хребет у східній частині Антарктиди. У 1981 році на бульварі Вернадського в м. Києві (Академмістечко) споруджено величний пам’ятник В. І. Вернадському.